Коровкін Володимир  Олександрович

        Коровкін Володимир Олександрович, народився 25 лютого 1930 року в селі Лужки Палехського Району Іванівської області в сім’ї селянина.

  В 1947 році вступив до Іванівського енергетичного інституту на теплоенергетичний факультет, який закінчив в 1952 році і отримав кваліфікацію інженера – теплоенергетика теплоенергетичного обладнання електричних станцій.

   Згідно розподілу був направлений в Південно – Українську контору Головбуду  СРСР Мінсередмашу СРСР. В 1953 році був переведений на ТЕЦ Сибірського хімічного комбінату Місередмашу СРСР, де працював до 1973 року на різних посадах: інженера – теплоенергетика, заступника начальника виробничо – технічного відділлу, заступника головного інженера, головного інженера, директора ТЕЦ.

      На Полісся приїхав у 1973 році й відразу очолив будівництво РАЕС та м.Кузнецовськ.

        Горбачик Надія Федорівна

 

    Директор Вараської гімназії,

 Вараської міської ради Рівненської області, заслужений працівник освіти України.

  Народилася 26 грудня 1943 року в с. Осова Дубровицького району Рівненської області.

У 1967 році закінчила філологічний факультет Рівненського державного педагогіч­ного інституту.

Працювала вчителем української мови та літератури, заступником директора з навчально-виховної роботи у середніх школах Дубровицького, Сарненського районів і м. Кузнецовськ Рівненської області. З 1991 по 1999 рік директор середньої школи №3. З 1999 року директор Кузнецовської гімназії.

 

 

   Пашко  Андрій  Зіновійович

 

   Добра пам’ять про добру людину

 

    Життя було щедрим на роки, бо зовсім не багато залишилося йому до тих традиційних «ста літ». І майже весь час, який був відмірений долею, Андрій Зіновійович прожив у рідних місцях, де річка Стир одним берегом має Волинь, -іншим - Рівненщину. Поза Поліським Надстир'ям був недовго: фронтові роки та навчання в Москві у повоєнний час. Там закінчив курси англійської мови при факультеті іноземних мов, вчився також на факультеті рисунка і живопису при Московському Домі народної творчості. А вищу освіту колишній громадянин Польщі, вже як громадянин СРСР здобув у 60-х роках у Київському інституті іноземних мов заочно. І як мешканець Кузнецовська став громадянином незалежної України.

Варашський художник

                 (А. Пашко)

 

   Коваленас Іван Васильович

            Віхи біографії

   

   Коваленас Іван Васильович народився 29 жовтня 1963р. в селищі Рафалівка  на Рівненщині, мати – вчитель хімії, батько був столярем. Скільки себе пам’ятає Іван Васильович, завжди мріяв працювати з деревом. Тому після закінчення служби в армії він і працював у рідному селищі художником – оформлювачем. Так, завдячуючи тільки самому собі, він освоїв і художній живопис. На його рахунку немало етюдів. 

Художньою обробкою дерева почав займатися з 1980 року. Особливо його захопила художня різьба по дереву.

Ніхто його не вчив тонкощам професії. Перші творчі кроки робив самотужки: читав потрібну літературу, ліпив і малював, освоював навики різьбяра, поступово закохуючись в дерево все більше і більше.  А щоб стати справжнім професіоналом в улюбленій справі, Іван поступив у Харківське державне художнє училище на спеціальність викладач дитячої художньої школи та скульптор-виконавець. Після навчання (1990р.) працював у місцевому будинку дитячої та юнацької творчості керівником художньої студії, де вчив дітей сучасному декоративно-ужитковому мистецтву, різьбі.

  

   Максимчук   Сергій  Ігорович

 

Без малярства не уявляю свого життя

 

    З 2002 року в управлінні соцрозвитку  ВП РАЕС працює досить неординарна й шанована в нашому місті люди­на, самобутній художник Сергій Ігорович Максимчук. До того він, уродженець села Вовчецьк (Во­линь), певний час трудився у БУ-2 та в УБ РАЕС, де, не облишаючи пензля, здійснював різноманітні художньо-оформлювальні робо­ти. Художнім оформленням при­міщень наш земляк займається й зараз, працюючи на спорткомп­лексі. А ще, маючи вільну хви­лину, малює. 

                       Тарасюк  Сергій Костянтинович 

                                  (04.08.1988 – 12.11.2015)

   Тарасюк Сергій Костянтинович народився 4 серпня 1988 року в місті Кузнецовськ Рівненської області.

Мати - Тарасюк Галина Борисівна 1963 р.н.,батько - Тарасюк Костянтин Трохимович 1960 р. н.

З 1994 по 2005рік навчався в ЗОШ№ 5. Після закінчення школи навчався в ДОСАФі, здобув спеціальність водія.

З 2006 по 2007 рік проходив службу в Збройних Силах України.

З березня 2015 року добровольцем пішов захищати незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

8 листопада він отримав тяжкі поранення біля села Славне Мар’їнського району Донецької області. Військовослужбовець був госпіталізований у Харківський військовий госпіталь, де від отриманих ран помер.

Проживав разом із батьками. Неодружений.

Рішенням Кузнецовської міської ради від 15.12.2015 №17 Сергію Тарасюку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кузнецовськ» (посмертно).

                             Герої не вмирають – вони повертаються на небо
                                                    Увічнена пам’ять про Героя
 

11 листопада відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь загиблого Героя АТО Сергія Тарасюка – випускника п’ятої школи, повідомляє сайт міської ради. Ця подія, що зібрала рідних та близьких, друзів загиблого героя, шкільну юнь та педагогічний колектив, депутатів міської ради, військовослужбовців в/ч 3045, громадськість міста, була проникнута скорботою і сумом. Це читалося в очах присутніх та звучало у виступах директора школи Руслана Пашка та військового комісара міського військового комісаріату майора Ярослава Кузла.

Хвилиною мовчання та живими квітами, покладеними до освяченої настоятелем Свято-Софіївської церкви отцем Йосипом меморіальної дошки, учасники вшанували пам’ять Героя, який віддав життя за наше мирне життя.

                 Турик Максим Васильович 

                       (4.11.1981 - 07.07.2016)

    Турик Максим Васильович народився 4 листопада  1981 року. На військову службу призваний під час часткової мобілізації Володимирецьким об’єднаним районним військовим комісаріатом 14 березня 2015 року. Військовослужбовець ЗСУ брав участь в антитерористичній операції та захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Проходив службу в зоні АТО на території Донецької та Луганської областей. У березні 2016 року, після року служби по мобілізації, підписав короткостроковий шестимісячний контракт.

2 липня 2016року Максим Турик був госпіталізований у Харківський військовий госпіталь, де помер 7 липня.

Поховали військовослужбовця на Старорафалівському кладовищі.

У нього залишилися матір та сестра.

06 грудня 2018  біля загальноосвітньої школи №2 відбулися заходи по відкриттю меморіальної дошки на честь військовослужбовця, учасника АТО Турика Максима Васильовича.

У відкритті меморіальної дошки взяли участь начальник управління освіти О.Корінь, настоятель Свято-Софіївської церкви Й.Шарко, військовий комісар Варашського міського вйськового комісаріату Я.Кузло, військовослужбовці воєнної частини - 3045 Національної гвардії України, трудовий колектив та учні школи, в якій навчався Максим, громадськість міста. Виступаючи перед присутніми, начальник управління освіти О.Корінь, в першу чергу подякувала та низько вклонилася матері Максима за те, що виховала гідного сина, який, захищаючи Батьківщину, віддав за неї найдорожче - своє життя.

Настоятель Свято-Софіївської церкви Й.Шарко освятив меморіальну дошку, а всі присутні помолилися за упокій душі загиблого героя. Пам’ять про загиблого воїна, який віддав своє життя за цілісність України, вшанували хвилиною мовчання.

     Матвієнко Зоя Андріївна (05.01.1948 - 22.02.2015)

Життя її – це розум і чуття,

Це грона найсвітлішої любові.

Усе її натруджене життя

Просяяло у ділі й мудрім слові.

                             Тетяна Тарасюк

 

     Зоя Андріївна Матвієнко народилася 05. 01.1948 року на Київщині. На своєму шляху зустріла добру, чуйну людину, закохалася і незабаром вони побралися. Через рік в них народилася донечка з обмеженими фізичними можливостями. З того часу Зоя Андріївна задумалась, як допомогти сім’ям, в яких народились  діти з особливими потребами.

    У вересні 1990 р.  громадська  активістка міста З. А. Матвієнко згуртувала навколо себе батьків, які виховували дітей, що мали певні захворювання.

На перших загальних зборах була поставлена мета об’єднання  зусиль, спрямованих на будівництво в місті комплексу соціальної реабілітації інвалідів з дитинства. Саме завдяки самовідданій праці З. А. Матвієнко був побудований реабілітаційний центр, який об’єднав у своїх стінах  як дітей так і молодь з особливими потребами.  

Більше 25 років Зоя Андріївна очолювала громадську організацію «Асоціація захисту прав інвалідів з дитинства «Надія». Завжди дбала про права та добробут сімей, що виховують дітей-інвалідів. Її настирність та наполегливість, мужність та відповідальність, принциповість у відстоюванні прав дітей з інвалідністю дали свої результати – місто має сучасний заклад європейського стандарту. Людина, завдяки величезним зусиллям, активній діяльності, самовідданості та жертовності якої і з'явився у Вараші саме такий центр реабілітації.

Пам’ять про Зою Матвієнко залишилася не тільки в серцях тих, хто її знав, але і у ділах, адже все своє свідоме життя ця жінка присвятила боротьбі за права дітей-інвалідів нашого міста.

  Боротьба за можливість дітей та молодих людей з інвалідністю отримувати соціальну і фізичну реабілітацію  у нашому місті підкосила здоров'я цієї сильної жінки. Але сьогодні багато людей з глибокою вдячністю і шаною згадують про основного організатора, натхненника та рушійну силу процесу створення  реабілітаційного центру — Зою Матвієнко, ім'я якої з 1 січня 2016 року  гордо носить ця установа.

                   Магдич  Віталій  Юрійович (26.04.1973-3.05.2014)

  На 42 році життя перестало битися серце доброї, світлої, життєрадісної та енергійної людини. 13 травня 2014 року  передчасно пішов з життя заступник міського голови  з питань діяльності  виконавчих органів ради  Магдич  Віталій  Юрійович. 

Віталій Юрійович народився 26  квітня 1973 року в селі Людвище Шумського району Тернопільської області в сім’ї колгоспників.

В 1988 році закінчив Людвищенську неповну середню школу і в цьому ж році вступив до Чортківського педагогічного училища.

В 1989 році переведений до Дубенського педучилища, яке закінчив з відзнакою в 1992 році.

                                 Твої жителі, місто Вараш (В. Магдич)

                        Арістова  Світлана  Гнатівна (19.01.1950)

Арістова Світлана Гнатівна

Дата народження: 19 січня 1950 року

Місце народження: м. Магадан (Російська Федерація)

 Сім'я:  Батько - Видай Гнат Олексійович, мати - Видай Тамара Павлівна,  чоловік - Арістов Борис Миколайович, донька Ірина.

 Освіта: 1996 р. - Харківська національна юридична академії ім. Ярослава  Мудрого (факультет правознавства, юрист)

 1984 р. - голова виконкому Кузнецовської селищної ради.

1984 р. - заступник голови виконкому Кузнецовської міськради.

1988-1990 рр. - голова та заступник голови Кузнецовської міськради.

1992 р. - в.о. голови міськради Кузнецовська.

1994-2003 рр. - міський голова Кузнецовська.

Із 2003 року - начальник судової адміністрації в Рівненській області.

 

Відзнаки: Відмінник освіти України. Нагороджена орденами: княгині Ольги,  «За заслуги» ІІІ ступеня, медаллю Жукова, Подякою Президента України,  орденом «Святого Рівноапостольного Великого князя Володимира».

Із 2000 року - член партії «Солідарність жінок України».

Життєве кредо: «З людьми і для людей».

Народилася в Хабаровському краї, виросла та навчалася на Івано-Франківщині.

Першим місцем її роботи була школа у м.Бурштині.

Майже 16 років керувала та розбудовувала місто атомників Кузнецовськ.

Декілька років очолювала судову гілку влади на Рівненщині.

У цій жінці поєднуються воля, сильний характер та намагання зрозуміти й допомогти кожному, хто до неї звертається.

Свою роботу в Кузнецовську Світлана Арістова називає основою життя. Адже місто очолила, маючи всього 34 ро

Найскладнішим у той період для неї було налагодити роботу таким чином, щоб люди відчули, що у місті є достойний керівник, справжній господар. А ще непросто було завоювати авторитет.

                                                 За матеріалами сайту: "34400.net "

                        Ковалець Сергій Васильович

Ковалець Сергій Васильович

    Вараська місь­ка дитяча громадська органі­зація „Ольбери” була створе­на у квітні 1995 року членами клубу „Пошук”. Пошуковці вивчали історію рідного краю, часто ходили в походи, які з кожним роком усклад­нювалися (від базового табо­ру йшли групи з радіостан­ціями на десятки кілометрів), брали участь в різних турис­тичних змаганнях (туристич­на естафета, скелелазіння, спортивне орієнтування), бу­ли учасниками водних

похо­дів по річках Стир, Горинь, Стохід, Припять (пройшли близько 400 кілометрів на плотах від с. Берестечко до Пінська (Білорусія). За пошу­кову роботу клуб «Пошук» нагороджувався поїздками в  Болгарію. Тому хлопців з перших днів дія­льності організації „Ольбери” вже була досить грунтовна туристична підготовка.

При створенні ор­ганізації школярі вивчали матеріали про дитячі об’єд­нання карцерів, скаутів, кому­нарів, пластунів, розвідників і піонерів. Адже хотіли ство­рити самостійну і незалежну від інших організацію. Свою назву взяли від степових пле­мен ольберів, які входили до складу війська князя Ігоря („Слово про Ігорів похід”). Ольбери були хорошими слі­допитами, сміливими і від­важними воїнами.

12 квітня 1995 року' організація „Ольбери" отри­мала статус юридичної особи і була зареєстрована як пер­ша у місті дитяча громадська організація. З моменту ство­рення її незмінним керівни­ком є Сергій Васильович Ковалець - працівник РАЕС, який пройшов з хлопцями сот­ні кілометрів, допоміг їм ста­ти ще більш самостійними і го­товими до дорослого життя.

За 15 років існування „Ольбери" взяли участь у понад 150 походах і експе­диціях по Україні та області, неодноразово їздили за кор­дон, брали участь у міжнарод­них молодіжних фестивалях „Атомна доля” (Україна), ,Друкшай”(Білорусія), у Всеукраїнських і міських фестивалях КВК, брейнрингах, у міжнародних скаутських таборах та Джамборі, отримали близько сотні грамот та дипломів. Організація „Ольбери” входить у Міжнародну асоціацію дитячих організацій, в Рівненську асоці­ацію воєнно-патріотичних клубів і об’єднань (РОАПОК), є членом дитячого альпійського руху України (ДАРУ) та членом Всеукраїнської асоціації дитячих організацій. .

          Ольбери” підтримують зв’язки з понад ЗО дитячими і молодіжними організаціями та дитячими клубами України, і Білорусі. А статус самостійної і незалежної організації дозволяє отримувати запрошення на табори скаутів, пластунів, розвідників, ДАРУ тощо.

 Як у будь-якій органзації, в „Ольберів” є свій Статут, прапор, герб, форма, нагороди, правила, традиції. Ке­рує нею Рада організації, яку очолює президент, і сюди ж входять начальники секторів і ради командирів. Основний принцип організації - самоуправління (всі складні питання вирішуються на загальному зібранні). Вимоги до кожного члена - активна життєва позиція: „Якщо не я - то хто ж?” і здоровий спосіб життя (не пити, не курити, займатися спортом).

Прийшовши в організацію, новачки потрапляють в один із загонів. Стаж новачка до 3-х місяців. Після закінчення цього терміну хлопців за рекомендацією командирів приймають у кандидати.

В організації існують такі сектори: навчальний, зв’язку, культмасовий, спортивний, є свій музей і архів. Протягом року „Ольбери” беруть участь у більш ніжу 10 походах та експедиціях, таборах та зльотах. „Ольберів” знають далеко за межами нашого міста. Програми „Діти вулиці”, „Прапор України на найвищій вершині Європи", „День Незалежності”, „Рідний край”, подані на обласний конкурс дитячих організацій, визнані найкращими.

Серце, віддане дітям

    Про таких людей, як С. В. Ковалець, кажуть - ентузіаст. Сергій за фахом інженер реакторного цеху РАЕС. А в душі педагог. Він закоханий у свою професію, однак серце його віддане дітям. І ось уже більше 20 років кожну вільну хвилину свого часу, невичерпну енергію, знання, щедрість душі він віддає своїм юним друзям. Сьогодні уже чимало з його перших вихованців стали добрими помічниками по вихованню молодої зміни міста енергетиків - Юрій Гутник, Діма Петришин, Тарас Коваль...

 

А починалось все так ...

Сергій приїхав на РАЕС молодим спеціалістом у 1982 році. Сповнений енергії, нереалізованих планів й ініціатив.  Доручили Сергію вести шефську роботу в середній школі №1. На той час це було досить важливо. Адже без врахування шефської роботи не розглядались навіть показники цеху в соцзмаганні. І Сергій з притаманним йому ентузіазмом взявся за діло. Провели декілька походів по рідному краю, організовували, як в місті, так і в школі, чимало різноманітних гуртків, підключили до створення дитячих клубів і інших ентузіастів. Одним словом, роботу налагодили.

В 1988 році при допомозі РАЕС організували похід по партизанських місцях Волинської і Рівненської областей. Побували в урочищі Кухов Грут, партизанському лісі. Так з’явився шкільний краєзнавчий гурток. А першого жовтня 1989 року вирішили створити клуб “Пошук”. Його рада стала організовувати зустрічі з ветеранами Великої Вітчизнянної війни, вечори відпочинку.  Його учасники хотіли займатись не тільки пошуком, а й брати участь у туристичних змаганнях, грати в КВК, брейн-рингах і т.д. Невдовзі клуб став організацією, де кожен міг знайти собі заняття по душі.

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now