Коровкін Володимир  Олександрович

(25.02.1930-15.10.2020)

        Коровкін Володимир Олександрович, народився 25 лютого 1930 року в селі Лужки Палехського Району Іванівської області в сім’ї селянина.

  В 1947 році вступив до Іванівського енергетичного інституту на теплоенергетичний факультет, який закінчив в 1952 році і отримав кваліфікацію інженера – теплоенергетика теплоенергетичного обладнання електричних станцій.

   Згідно розподілу був направлений в Південно – Українську контору Головбуду  СРСР Мінсередмашу СРСР. В 1953 році був переведений на ТЕЦ Сибірського хімічного комбінату Місередмашу СРСР, де працював до 1973 року на різних посадах: інженера – теплоенергетика, заступника начальника виробничо – технічного відділлу, заступника головного інженера, головного інженера, директора ТЕЦ.

      На Полісся приїхав у 1973 році й відразу очолив будівництво РАЕС та м.Кузнецовськ.

Легендарний енергетик та почесний громадянин нашого міста Володимир Олександрович Коровкін

 Володимир  Коровкін – заслужений енергетик України, член академії інженерних наук, член Правління - голова ветеранської секції громадської організації «Українське ядерне товариство». З початку будівництва Рівненської АЕС у 1973 році до 2002 року Володимир Олександрович обіймав посаду директора ядерного об’єкту. За цей період він був не лише керівником РАЕС – лідером багатотисячного колективу атомників, але й з нуля відбудовував величне місто-супутник електростанції

 До сьогодні Володимир Олександрович залишається громадянином з активною життєвою позицією. Він продовжує вносити вагомий вклад у розвиток атомно-енергетичного сектору країни та ділитись, накопиченим десятиліттями, безцінним професійним та життєвим досвідом.

   

 

 

Пам’яті Володимира Коровкіна

Його називають епохою, легендою, патріархом української атомної енергетики. Володимир КОРОВКІН був харизматичною і яскравою особистістю, далекоглядним лідером, справжнім професіоналом...

    15 жовтня 2020 року на 91-му році життя перестало битися серце видатного атомника, інженера, непересічної людини, першого директора Рівненської АЕС Володимира Олександровича Коровкіна. Це велика втрата для атомної енергетики України. Рівно 47 років тому, у жовтні 1973-го, вперше приїхав Володимир Коровкін на Полісся як директор атомної електростанції, яка існувала тільки на кресленнях. Все починалося з нуля: народження і створення колективу, будівництво нового міста, пуски енергоблоків... В одному з недавніх інтерв’ю він згадував: «Приїхав на невизначений час, а залишився на все життя. Настільки прикипів душею до цього краю, людей, станції, міста, що потім на всі пропозиції відповідав відмовою».                                             

                                                                                                              За матеріалами сайту: https://www.rnpp.rv.ua/

 

        Горбачик Надія Федорівна

 

    Директор Вараської гімназії,

 Вараської міської ради Рівненської області, заслужений працівник освіти України.

  Народилася 26 грудня 1943 року в с. Осова Дубровицького району Рівненської області.

У 1967 році закінчила філологічний факультет Рівненського державного педагогіч­ного інституту.

Працювала вчителем української мови та літератури, заступником директора з навчально-виховної роботи у середніх школах Дубровицького, Сарненського районів і м. Кузнецовськ Рівненської області. З 1991 по 1999 рік директор середньої школи №3. З 1999 року директор Кузнецовської гімназії.

 

 

   Пашко  Андрій  Зіновійович

 

   Добра пам’ять про добру людину

 

    Життя було щедрим на роки, бо зовсім не багато залишилося йому до тих традиційних «ста літ». І майже весь час, який був відмірений долею, Андрій Зіновійович прожив у рідних місцях, де річка Стир одним берегом має Волинь, -іншим - Рівненщину. Поза Поліським Надстир'ям був недовго: фронтові роки та навчання в Москві у повоєнний час. Там закінчив курси англійської мови при факультеті іноземних мов, вчився також на факультеті рисунка і живопису при Московському Домі народної творчості. А вищу освіту колишній громадянин Польщі, вже як громадянин СРСР здобув у 60-х роках у Київському інституті іноземних мов заочно. І як мешканець Кузнецовська став громадянином незалежної України.

Варашський художник

                 (А. Пашко)

 

   Коваленас Іван Васильович

заслужений майстер народної творчості України,

художня обробка  дерева 

            Віхи біографії

   

   Коваленас Іван Васильович народився 29 жовтня 1963р. в селищі Рафалівка  на Рівненщині, мати – вчитель хімії, батько був столярем. Скільки себе пам’ятає Іван Васильович, завжди мріяв працювати з деревом. Тому після закінчення служби в армії він і працював у рідному селищі художником – оформлювачем. Так, завдячуючи тільки самому собі, він освоїв і художній живопис. На його рахунку немало етюдів. 

Художньою обробкою дерева почав займатися з 1980 року. Особливо його захопила художня різьба по дереву.

Ніхто його не вчив тонкощам професії. Перші творчі кроки робив самотужки: читав потрібну літературу, ліпив і малював, освоював навики різьбяра, поступово закохуючись в дерево все більше і більше.  А щоб стати справжнім професіоналом в улюбленій справі, Іван поступив у Харківське державне художнє училище на спеціальність викладач дитячої художньої школи та скульптор-виконавець. Після навчання (1990р.) працював у місцевому будинку дитячої та юнацької творчості керівником художньої студії, де вчив дітей сучасному декоративно-ужитковому мистецтву, різьбі.

  

   Максимчук   Сергій  Ігорович

 

Без малярства не уявляю свого життя

 

    З 2002 року в управлінні соцрозвитку  ВП РАЕС працює досить неординарна й шанована в нашому місті люди­на, самобутній художник Сергій Ігорович Максимчук. До того він, уродженець села Вовчецьк (Во­линь), певний час трудився у БУ-2 та в УБ РАЕС, де, не облишаючи пензля, здійснював різноманітні художньо-оформлювальні робо­ти. Художнім оформленням при­міщень наш земляк займається й зараз, працюючи на спорткомп­лексі. А ще, маючи вільну хви­лину, малює. 

                       Тарасюк  Сергій Костянтинович 

                                  (04.08.1988 – 12.11.2015)

   Тарасюк Сергій Костянтинович народився 4 серпня 1988 року в місті Кузнецовськ Рівненської області.

Мати - Тарасюк Галина Борисівна 1963 р.н.,батько - Тарасюк Костянтин Трохимович 1960 р. н.

З 1994 по 2005рік навчався в ЗОШ№ 5. Після закінчення школи навчався в ДОСАФі, здобув спеціальність водія.

З 2006 по 2007 рік проходив службу в Збройних Силах України.

З березня 2015 року добровольцем пішов захищати незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

8 листопада він отримав тяжкі поранення біля села Славне Мар’їнського району Донецької області. Військовослужбовець був госпіталізований у Харківський військовий госпіталь, де від отриманих ран помер.

Проживав разом із батьками. Неодружений.

Рішенням Кузнецовської міської ради від 15.12.2015 №17 Сергію Тарасюку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кузнецовськ» (посмертно).

                             Герої не вмирають – вони повертаються на небо
                                                    Увічнена пам’ять про Героя
 

11 листопада відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь загиблого Героя АТО Сергія Тарасюка – випускника п’ятої школи, повідомляє сайт міської ради. Ця подія, що зібрала рідних та близьких, друзів загиблого героя, шкільну юнь та педагогічний колектив, депутатів міської ради, військовослужбовців в/ч 3045, громадськість міста, була проникнута скорботою і сумом. Це читалося в очах присутніх та звучало у виступах директора школи Руслана Пашка та військового комісара міського військового комісаріату майора Ярослава Кузла.

Хвилиною мовчання та живими квітами, покладеними до освяченої настоятелем Свято-Софіївської церкви отцем Йосипом меморіальної дошки, учасники вшанували пам’ять Героя, який віддав життя за наше мирне життя.

Список публікацій

 

Сергій повернувся додому на світанку // Енергія [Кузнецовськ]. – 2015. – №47-48 /19 листоп./. – С. 5

Загиблого героя Сергія Тарасюка провели в останню путь у його рідному Кузнецовську // Волинь [Рівне]. – 2015. – 27 листоп. – С. 4

Загинув мобілізований військовий із Кузнецовська // РадіоТрек

У Кузнецовську оголошено траур: На Рівненщині люди під дощем на колінах прощалися із загиблим воїном АТО (+ФОТО) // Антикор

На Рівненщині навколішки  прощались із героєм АТО (+ФОТО) // ЧаРівне

Рівненщина у жалобі, загинув боєць АТО // OGO.UA

Тарасюк Сергій Костянтинович // Книга пам’яті загиблих

Тарасюк Сергій Костянтинович // Вікіпедія : вільна енциклопедія

Кузнецовськ плаче у скорботі  // YouTube

Герої не вмирають! На Рівненщині люди під дощем на колінах прощались із загиблим воїном АТО [Відео+Фото] // Обозреватель.ua

У Кузнецовську прощались із загиблим бійцем [Відео] // РадіоТрек

Герої не вмирають // Володимирецька районна державна адміністрація

Увічнена пам’ять про Героя // Varash.info : газета

У школі № 5 м. Вараш вшанували пам’ять героя АТО Сергія Тарасюка (відео) // Varash.info : сайт

Почесні громадяни // Вараська міська рада

                 Турик Максим Васильович 

                       (4.11.1981 - 07.07.2016)

    Турик Максим Васильович народився 4 листопада  1981 року. На військову службу призваний під час часткової мобілізації Володимирецьким об’єднаним районним військовим комісаріатом 14 березня 2015 року. Військовослужбовець ЗСУ брав участь в антитерористичній операції та захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Проходив службу в зоні АТО на території Донецької та Луганської областей. У березні 2016 року, після року служби по мобілізації, підписав короткостроковий шестимісячний контракт.

2 липня 2016року Максим Турик був госпіталізований у Харківський військовий госпіталь, де помер 7 липня.

Поховали військовослужбовця на Старорафалівському кладовищі.

У нього залишилися матір та сестра.

06 грудня 2018  біля загальноосвітньої школи №2 відбулися заходи по відкриттю меморіальної дошки на честь військовослужбовця, учасника АТО Турика Максима Васильовича.

У відкритті меморіальної дошки взяли участь начальник управління освіти О.Корінь, настоятель Свято-Софіївської церкви Й.Шарко, військовий комісар Варашського міського вйськового комісаріату Я.Кузло, військовослужбовці воєнної частини - 3045 Національної гвардії України, трудовий колектив та учні школи, в якій навчався Максим, громадськість міста. Виступаючи перед присутніми, начальник управління освіти О.Корінь, в першу чергу подякувала та низько вклонилася матері Максима за те, що виховала гідного сина, який, захищаючи Батьківщину, віддав за неї найдорожче - своє життя.

Настоятель Свято-Софіївської церкви Й.Шарко освятив меморіальну дошку, а всі присутні помолилися за упокій душі загиблого героя. Пам’ять про загиблого воїна, який віддав своє життя за цілісність України, вшанували хвилиною мовчання.

Список публікацій

Місто попрощалося з Максимом Туриком // Енергія [Кузнецовськ].- 2016. –  № 28 /14 лип./. – С. 3

Прощалися з героєм // Вісті Рівненщини : Газета обласної Ради. – Рівне, 2016. – № 28/15 лип./. –  С. 2

Анотація: У Кузнецовську (Вараш) прощалися з 34-річним учасником АТО – Туриком Максимом Васильовичем

Слава Україні! Героям слава! // Вараш [Кузнецовськ].- 2016.-  №1 /22 лип./. – С. 1

Помер наш земляк, воїн АТО Турик Максим Васильович  // Вараш-інфо : новини улюбленого міста

Помер наш земляк, воїн АТО Турик Максим Васильович // Вараська міська рада

Сьогодні у Вараші попрощались із 35-річним воїном АТО // – ERVE.UA

Поховання полеглого військовослужбовця Турика Максима Васильовича відбудеться 10 липня // Вараш-інфо : новини  улюбленого міста

У зоні АТО загинув колишній учень школи // Офіційний сайт Кузнецовської ЗОШ №4

Місто попрощалося з Героєм [фото+відео] // Полісся-net

В Донецкой области расследуют гибель солдата, убитого, со слов очевидцев, его командиром // Факти.

Командиру підрозділу, який вбив військового Максима Турика, загрожує до 10 років за ґратами // Волинь.UA

У Бахмуті судять офіцера, якого обвинувачують у смерті солдата з Рівненщини // РадіоТрек

     Матвієнко Зоя Андріївна (05.01.1948 - 22.02.2015)

Життя її – це розум і чуття,

Це грона найсвітлішої любові.

Усе її натруджене життя

Просяяло у ділі й мудрім слові.

                             Тетяна Тарасюк

 

     Зоя Андріївна Матвієнко народилася 05. 01.1948 року на Київщині. На своєму шляху зустріла добру, чуйну людину, закохалася і незабаром вони побралися. Через рік в них народилася донечка з обмеженими фізичними можливостями. З того часу Зоя Андріївна задумалась, як допомогти сім’ям, в яких народились  діти з особливими потребами.

    У вересні 1990 р.  громадська  активістка міста З. А. Матвієнко згуртувала навколо себе батьків, які виховували дітей, що мали певні захворювання.

На перших загальних зборах була поставлена мета об’єднання  зусиль, спрямованих на будівництво в місті комплексу соціальної реабілітації інвалідів з дитинства. Саме завдяки самовідданій праці З. А. Матвієнко був побудований реабілітаційний центр, який об’єднав у своїх стінах  як дітей так і молодь з особливими потребами.  

Більше 25 років Зоя Андріївна очолювала громадську організацію «Асоціація захисту прав інвалідів з дитинства «Надія». Завжди дбала про права та добробут сімей, що виховують дітей-інвалідів. Її настирність та наполегливість, мужність та відповідальність, принциповість у відстоюванні прав дітей з інвалідністю дали свої результати – місто має сучасний заклад європейського стандарту. Людина, завдяки величезним зусиллям, активній діяльності, самовідданості та жертовності якої і з'явився у Вараші саме такий центр реабілітації.

Пам’ять про Зою Матвієнко залишилася не тільки в серцях тих, хто її знав, але і у ділах, адже все своє свідоме життя ця жінка присвятила боротьбі за права дітей-інвалідів нашого міста.

  Боротьба за можливість дітей та молодих людей з інвалідністю отримувати соціальну і фізичну реабілітацію  у нашому місті підкосила здоров'я цієї сильної жінки. Але сьогодні багато людей з глибокою вдячністю і шаною згадують про основного організатора, натхненника та рушійну силу процесу створення  реабілітаційного центру — Зою Матвієнко, ім'я якої з 1 січня 2016 року  гордо носить ця установа.

                   Магдич  Віталій  Юрійович (26.04.1973-3.05.2014)

  На 42 році життя перестало битися серце доброї, світлої, життєрадісної та енергійної людини. 13 травня 2014 року  передчасно пішов з життя заступник міського голови  з питань діяльності  виконавчих органів ради  Магдич  Віталій  Юрійович. 

Віталій Юрійович народився 26  квітня 1973 року в селі Людвище Шумського району Тернопільської області в сім’ї колгоспників.

В 1988 році закінчив Людвищенську неповну середню школу і в цьому ж році вступив до Чортківського педагогічного училища.

В 1989 році переведений до Дубенського педучилища, яке закінчив з відзнакою в 1992 році.

                                 Твої жителі, місто Вараш (В. Магдич)

                        Арістова  Світлана  Гнатівна (19.01.1950)

Арістова Світлана Гнатівна

Дата народження: 19 січня 1950 року

Місце народження: м. Магадан (Російська Федерація)

 Сім'я:  Батько - Видай Гнат Олексійович, мати - Видай Тамара Павлівна,  чоловік - Арістов Борис Миколайович, донька Ірина.

 Освіта: 1996 р. - Харківська національна юридична академії ім. Ярослава  Мудрого (факультет правознавства, юрист)

 1984 р. - голова виконкому Кузнецовської селищної ради.

1984 р. - заступник голови виконкому Кузнецовської міськради.

1988-1990 рр. - голова та заступник голови Кузнецовської міськради.

1992 р. - в.о. голови міськради Кузнецовська.

1994-2003 рр. - міський голова Кузнецовська.

Із 2003 року - начальник судової адміністрації в Рівненській області.

 

Відзнаки: Відмінник освіти України. Нагороджена орденами: княгині Ольги,  «За заслуги» ІІІ ступеня, медаллю Жукова, Подякою Президента України,  орденом «Святого Рівноапостольного Великого князя Володимира».

Із 2000 року - член партії «Солідарність жінок України».

Життєве кредо: «З людьми і для людей».

Народилася в Хабаровському краї, виросла та навчалася на Івано-Франківщині.

Першим місцем її роботи була школа у м.Бурштині.

Майже 16 років керувала та розбудовувала місто атомників Кузнецовськ.

Декілька років очолювала судову гілку влади на Рівненщині.

У цій жінці поєднуються воля, сильний характер та намагання зрозуміти й допомогти кожному, хто до неї звертається.

Свою роботу в Кузнецовську Світлана Арістова називає основою життя. Адже місто очолила, маючи всього 34 ро

Найскладнішим у той період для неї було налагодити роботу таким чином, щоб люди відчули, що у місті є достойний керівник, справжній господар. А ще непросто було завоювати авторитет.

                                                 За матеріалами сайту: "34400.net "

                        Ковалець Сергій Васильович

Ковалець Сергій Васильович

    Вараська місь­ка дитяча громадська органі­зація „Ольбери” була створе­на у квітні 1995 року членами клубу „Пошук”. Пошуковці вивчали історію рідного краю, часто ходили в походи, які з кожним роком усклад­нювалися (від базового табо­ру йшли групи з радіостан­ціями на десятки кілометрів), брали участь в різних турис­тичних змаганнях (туристич­на естафета, скелелазіння, спортивне орієнтування), бу­ли учасниками водних

похо­дів по річках Стир, Горинь, Стохід, Припять (пройшли близько 400 кілометрів на плотах від с. Берестечко до Пінська (Білорусія). За пошу­кову роботу клуб «Пошук» нагороджувався поїздками в  Болгарію. Тому хлопців з перших днів дія­льності організації „Ольбери” вже була досить грунтовна туристична підготовка.

При створенні ор­ганізації школярі вивчали матеріали про дитячі об’єд­нання карцерів, скаутів, кому­нарів, пластунів, розвідників і піонерів. Адже хотіли ство­рити самостійну і незалежну від інших організацію. Свою назву взяли від степових пле­мен ольберів, які входили до складу війська князя Ігоря („Слово про Ігорів похід”). Ольбери були хорошими слі­допитами, сміливими і від­важними воїнами.

12 квітня 1995 року' організація „Ольбери" отри­мала статус юридичної особи і була зареєстрована як пер­ша у місті дитяча громадська організація. З моменту ство­рення її незмінним керівни­ком є Сергій Васильович Ковалець - працівник РАЕС, який пройшов з хлопцями сот­ні кілометрів, допоміг їм ста­ти ще більш самостійними і го­товими до дорослого життя.

За 15 років існування „Ольбери" взяли участь у понад 150 походах і експе­диціях по Україні та області, неодноразово їздили за кор­дон, брали участь у міжнарод­них молодіжних фестивалях „Атомна доля” (Україна), ,Друкшай”(Білорусія), у Всеукраїнських і міських фестивалях КВК, брейнрингах, у міжнародних скаутських таборах та Джамборі, отримали близько сотні грамот та дипломів. Організація „Ольбери” входить у Міжнародну асоціацію дитячих організацій, в Рівненську асоці­ацію воєнно-патріотичних клубів і об’єднань (РОАПОК), є членом дитячого альпійського руху України (ДАРУ) та членом Всеукраїнської асоціації дитячих організацій. .

          Ольбери” підтримують зв’язки з понад ЗО дитячими і молодіжними організаціями та дитячими клубами України, і Білорусі. А статус самостійної і незалежної організації дозволяє отримувати запрошення на табори скаутів, пластунів, розвідників, ДАРУ тощо.

 Як у будь-якій органзації, в „Ольберів” є свій Статут, прапор, герб, форма, нагороди, правила, традиції. Ке­рує нею Рада організації, яку очолює президент, і сюди ж входять начальники секторів і ради командирів. Основний принцип організації - самоуправління (всі складні питання вирішуються на загальному зібранні). Вимоги до кожного члена - активна життєва позиція: „Якщо не я - то хто ж?” і здоровий спосіб життя (не пити, не курити, займатися спортом).

Прийшовши в організацію, новачки потрапляють в один із загонів. Стаж новачка до 3-х місяців. Після закінчення цього терміну хлопців за рекомендацією командирів приймають у кандидати.

В організації існують такі сектори: навчальний, зв’язку, культмасовий, спортивний, є свій музей і архів. Протягом року „Ольбери” беруть участь у більш ніж у 10 походах та експедиціях, таборах та зльотах. „Ольберів” знають далеко за межами нашого міста. Програми „Діти вулиці”, „Прапор України на найвищій вершині Європи", „День Незалежності”, „Рідний край”, подані на обласний конкурс дитячих організацій, визнані найкращими.

Серце, віддане дітям

    Про таких людей, як С. В. Ковалець, кажуть - ентузіаст. Сергій за фахом інженер реакторного цеху РАЕС. А в душі педагог. Він закоханий у свою професію, однак серце його віддане дітям. І ось уже більше 20 років кожну вільну хвилину свого часу, невичерпну енергію, знання, щедрість душі він віддає своїм юним друзям. Сьогодні уже чимало з його перших вихованців стали добрими помічниками по вихованню молодої зміни міста енергетиків - Юрій Гутник, Діма Петришин, Тарас Коваль...

 

А починалось все так ...

Сергій приїхав на РАЕС молодим спеціалістом у 1982 році. Сповнений енергії, нереалізованих планів й ініціатив.  Доручили Сергію вести шефську роботу в середній школі №1. На той час це було досить важливо. Адже без врахування шефської роботи не розглядались навіть показники цеху в соцзмаганні. І Сергій з притаманним йому ентузіазмом взявся за діло. Провели декілька походів по рідному краю, організовували, як в місті, так і в школі, чимало різноманітних гуртків, підключили до створення дитячих клубів і інших ентузіастів. Одним словом, роботу налагодили.

В 1988 році при допомозі РАЕС організували похід по партизанських місцях Волинської і Рівненської областей. Побували в урочищі Кухов Грут, партизанському лісі. Так з’явився шкільний краєзнавчий гурток. А першого жовтня 1989 року вирішили створити клуб “Пошук”. Його рада стала організовувати зустрічі з ветеранами Великої Вітчизнянної війни, вечори відпочинку.  Його учасники хотіли займатись не тільки пошуком, а й брати участь у туристичних змаганнях, грати в КВК, брейн-рингах і т.д. Невдовзі клуб став організацією, де кожен міг знайти собі заняття по душі.

Спортсмен Антон Бірук встановив

           одразу два світові рекорди

В місті Каунас (Литва), проходив чемпіонат Європи з класичного пауерліфтингу серед юнаків та дівчат, юніорів та юніорок, чоловіків та жінок. В якому прийняли участь 486 спортсменів із 31 країни континенту.

До складу збірної команди України, яка представляла державу на даному заході був включений уродженець нашого міста Вараш, учень КДЮСШ ВП РАЕС, представник  Енергоатому та ЦФСК “Атом України”, член збірної команди України,  чемпіон Світу, МС України Бірук Антон 2000 року народження.

На змаганнях, в дуже запеклій та напруженій  боротьбі, атлет виступив вдало на всі дев’ять підходів і виконав результат:

Вихованець Сергія Якубишина з Вараша чітко відпрацював усі 9 спроб і закінчив свій виступ з новим світовим рекордом в сумі триборства у ваговій категорії до 93 кілограми. Спортсмен тут зібрав 701,5 кілограма.

266,5 – присідання -2 місце (рекорд України, Європи та світу);

спортсмен уже став чемпіоном світу. А тепер ще й додав до колекції найвищий титул європейського форуму

Стрілець Дмитро Гонта з Вараша здобув бронзу на юнацьких Олімпійських іграх в Аргентині

   Дмитро Гонта з Вараша виборов бронзу на ІІІ юнацьких Олімпійських Іграх у змішаних змаганнях з кульової стрільби. Він єдиний, хто представив Україну у цій номінації.

Дмитро почав займатися  10 років у стрілецькому тирі Комплексної дитячої юнацько-спортивної школи Рівненської АЕС. Тренером спочатку став Сергій Ткачук, а потім — Володимир Албеско. На стрільбу я потрапив випадково. Була група вісім чоловік, а записалося тільки сім. Однокласники мене привели як восьмого, щоб доповнити групу. Мені сподобалося. В перший день я стріляв краще від усіх. Це запам’яталося на все життя. Окрім щоденних тренувань в тирі, юнак займається плаванням, бігом, та відвідує тренажерну залу. 

Він займав призові місця у багатьох змаганнях в Україні, був учасником Кубку світу і Чемпіонату світу з кульової стрільби, а з 2017 року він є членом національної збірної команди України.

ІІІ юнацькі Олімпійські Ігри проходили 3 6 по 18 жовтня в столиці Аргентини Буенос-Айрес, де  Україну представили 55 атлетів, що змагалися у 22 видах спорту.

Даша Кірішко

                    «Моя рука мене загартувала».

         Історія фітнес-інструктора з протезом руки

Тендітну струнку Дашу у Вараші знають, напевно, всі. Активна і непосидюча, щиросердечна і проста – дівчина з перших хвилин знайомства вже здається давнім другом, з яким можеш спілкуватись про все і ні про що. Даша народилася з вадою: дисплазія лівого передпліччя. Однак це не завадило їй стати фітнес-інструктором, до якого на заняття чи не в чергу стають.

Гощук Федір Васильович

           (19 липня 1955 — 29 червня 2016)

композитор, художній керівник та диригент, заслужений працівник культури України, член РОАК Всеукраїнської музичної спілки, лауреат обласної мистецької премії ім. Германа Жуковського.

     Гощук Федір Васильович (19 липня 1955 — 29 червня 2016) народився в селі  Ділове Рахівського району Закарпатської області. З відзнакою 1978 року закінчив Ужгородське музичне училище (клас викладача П.Марка), а у 1986 року — Рівненський державний інститут культури (клас заслуженого артиста України, доцента Б.Дерев'янка).

  З 1986 року був художнім керівником та диригентом Березнівського народного хору «Богуш». Автор сотень оригінальних пісень та обробок українських народних пісень.

     Росошик   Катерина Олексіївна 

    Народилася 6 січня 1948 року в с. Собіщиці на Рівненщині. Здобувши фах акушера працювала в с. В.Цепцевичі, а з 1976 року працювала в пологовому відділенні Кузнецовська, якому віддала згодом понад 40 літ, та завжди знаходила в українському слові вічні цінності любові, конкретику і переконливість, які ставали у пригоді у професійній діяльності.  «Це досвідчена акушерка, вміла допомогти і розрадити», - обмінювалися інформацією з молодими та  щасливими мамами. Саме теплі руки п.Катерини допомогли народитися першій дівчинці, що побачила світ 18.12.1980р. (напередодні пуску 1-го енергоблока РАЕС) у новозбудованій лікарні. «Провісницею 1-го покоління корінних кузнецовців» згодом назвав Віку знаний журналіст В.Мазаний.«Люблю малесеньких діток, люблю Україну і пісню», - так напише про себе у збірці віршів кузнецовських літераторів К.Росошик, та це буде у 2006 році...

Зараз на заслуженому відпочинку. Вірші пише давно. Перші публікації побачили світ на шпальтах міської газети "Експрес-діалог" та збірці творчого громадського об’єднання «Мистецтво».

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now