Вараш - Кузнецовськ - Вараш
Коровкін Володимир Олександрович
(25.02.1930-15.10.2020)
Коровкін Володимир Олександрович, народився 25 лютого 1930 року в селі Лужки Палехського Району Іванівської області в сім’ї селянина.
В 1947 році вступив до Іванівського енергетичного інституту на теплоенергетичний факультет, який закінчив в 1952 році і отримав кваліфікацію інженера – теплоенергетика теплоенергетичного обладнання електричних станцій.
Згідно розподілу був направлений в Південно – Українську контору Головбуду СРСР Мінсередмашу СРСР. В 1953 році був переведений на ТЕЦ Сибірського хімічного комбінату Місередмашу СРСР, де працював до 1973 року на різних посадах: інженера – теплоенергетика, заступника начальника виробничо – технічного відділлу, заступника головного інженера, головного інженера, директора ТЕЦ.
На Полісся приїхав у 1973 році й відразу очолив будівництво РАЕС та м.Кузнецовськ.
Легендарний енергетик та почесний громадянин нашого міста Володимир Олександрович Коровкін
Володимир Коровкін – заслужений енергетик України, член академії інженерних наук, член Правління - голова ветеранської секції громадської організації «Українське ядерне товариство». З початку будівництва Рівненської АЕС у 1973 році до 2002 року Володимир Олександрович обіймав посаду директора ядерного об’єкту. За цей період він був не лише керівником РАЕС – лідером багатотисячного колективу атомників, але й з нуля відбудовував величне місто-супутник електростанції.
До сьогодні Володимир Олександрович залишається громадянином з активною життєвою позицією. Він продовжує вносити вагомий вклад у розвиток атомно-енергетичного сектору країни та ділитись, накопиченим десятиліттями, безцінним професійним та життєвим досвідом.
Пам’яті Володимира Коровкіна…
Його називають епохою, легендою, патріархом української атомної енергетики. Володимир КОРОВКІН був харизматичною і яскравою особистістю, далекоглядним лідером, справжнім професіоналом...
15 жовтня 2020 року на 91-му році життя перестало битися серце видатного атомника, інженера, непересічної людини, першого директора Рівненської АЕС Володимира Олександровича Коровкіна. Це велика втрата для атомної енергетики України. Рівно 47 років тому, у жовтні 1973-го, вперше приїхав Володимир Коровкін на Полісся як директор атомної електростанції, яка існувала тільки на кресленнях. Все починалося з нуля: народження і створення колективу, будівництво нового міста, пуски енергоблоків... В одному з недавніх інтерв’ю він згадував: «Приїхав на невизначений час, а залишився на все життя. Настільки прикипів душею до цього краю, людей, станції, міста, що потім на всі пропозиції відповідав відмовою».
За матеріалами сайту: https://www.rnpp.rv.ua/
Горбачик Надія Федорівна
Директор Вараської гімназії,
Вараської міської ради Рівненської області, заслужений працівник освіти України.
Народилася 26 грудня 1943 року в с. Осова Дубровицького району Рівненської області.
У 1967 році закінчила філологічний факультет Рівненського державного педагогічного інституту.
Працювала вчителем української мови та літератури, заступником директора з навчально-виховної роботи у середніх школах Дубровицького, Сарненського районів і м. Кузнецовськ Рівненської області. З 1991 по 1999 рік директор середньої школи №3. З 1999 року директор Кузнецовської гімназії.
Пашко Андрій Зіновійович
Добра пам’ять про добру людину
Життя було щедрим на роки, бо зовсім не багато залишилося йому до тих традиційних «ста літ». І майже весь час, який був відмірений долею, Андрій Зіновійович прожив у рідних місцях, де річка Стир одним берегом має Волинь, -іншим - Рівненщину. Поза Поліським Надстир'ям був недовго: фронтові роки та навчання в Москві у повоєнний час. Там закінчив курси англійської мови при факультеті іноземних мов, вчився також на факультеті рисунка і живопису при Московському Домі народної творчості. А вищу освіту колишній громадянин Польщі, вже як громадянин СРСР здобув у 60-х роках у Київському інституті іноземних мов заочно. І як мешканець Кузнецовська став громадянином незалежної України.
Вараський художник
(А. Пашко)
Коваленас Іван Васильович
 |
|---|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
заслужений майстер народної творчості України,
(художня обробка дерева)
Віхи біографії
Коваленас Іван Васильович народився 29 жовтня 1963р. в селищі Рафалівка на Рівненщині, мати – вчитель хімії, батько був столярем. Скільки себе пам’ятає Іван Васильович, завжди мріяв працювати з деревом. Тому після закінчення служби в армії він і працював у рідному селищі художником – оформлювачем. Так, завдячуючи тільки самому собі, він освоїв і художній живопис. На його рахунку немало етюдів.
Художньою обробкою дерева почав займатися з 1980 року. Особливо його захопила художня різьба по дереву.
Ніхто його не вчив тонкощам професії. Перші творчі кроки робив самотужки: читав потрібну літературу, ліпив і малював, освоював навики різьбяра, поступово закохуючись в дерево все більше і більше. А щоб стати справжнім професіоналом в улюбленій справі, Іван поступив у Харківське державне художнє училище на спеціальність викладач дитячої художньої школи та скульптор-виконавець. Після навчання (1990р.) працював у місцевому будинку дитячої та юнацької творчості керівником художньої студії, де вчив дітей сучасному декоративно-ужитковому мистецтву, різьбі.
Максимчук Сергій Ігорович
Без малярства не уявляю свого життя
З 2002 року в управлінні соцрозвитку ВП РАЕС працює досить неординарна й шанована в нашому місті людина, самобутній художник Сергій Ігорович Максимчук. До того він, уродженець села Вовчецьк (Волинь), певний час трудився у БУ-2 та в УБ РАЕС, де, не облишаючи пензля, здійснював різноманітні художньо-оформлювальні роботи. Художнім оформленням приміщень наш земляк займається й зараз, працюючи на спорткомплексі. А ще, маючи вільну хвилину, малює.
 |
|---|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
Тарасюк Сергій Костянтинович
(04.08.1988 – 12.11.2015)
Тарасюк Сергій Костянтинович народився 4 серпня 1988 року в місті Кузнецовськ Рівненської області.
Мати - Тарасюк Галина Борисівна 1963 р.н.,батько - Тарасюк Костянтин Трохимович 1960 р. н.
З 1994 по 2005рік навчався в загальноосвітній школі № 5. Після закінчення школи навчався в ДОСАФі, здобув спеціальність водія.
З 2006 по 2007 рік проходив службу в Збройних Силах України.
З березня 2015 року добровольцем пішов захищати незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
8 листопада він отримав тяжкі поранення біля села Славне Мар’їнського району Донецької області. Військовослужбовець був госпіталізований у Харківський військовий госпіталь, де від отриманих ран помер.
Проживав разом із батьками. Неодружений.
Рішенням Кузнецовської міської ради від 15.12.2015 №17 Сергію Тарасюку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кузнецовськ» (посмертно).
Герої не вмирають – вони повертаються на небо
Увічнена пам’ять про Героя
11 листопада відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь загиблого Героя АТО Сергія Тарасюка – випускника п’ятої школи, повідомляє сайт міської ради. Ця подія, що зібрала рідних та близьких, друзів загиблого героя, шкільну юнь та педагогічний колектив, депутатів міської ради, військовослужбовців в/ч 3045, громадськість міста, була проникнута скорботою і сумом. Це читалося в очах присутніх та звучало у виступах директора школи Руслана Пашка та військового комісара міського військового комісаріату майора Ярослава Кузла.
Хвилиною мовчання та живими квітами, покладеними до освяченої настоятелем Свято-Софіївської церкви отцем Йосипом меморіальної дошки, учасники вшанували пам’ять Героя, який віддав життя за наше мирне життя.
Список публікацій
Сергій повернувся додому на світанку // Енергія [Кузнецовськ]. – 2015. – №47-48 /19 листоп./. – С. 5
Загиблого героя Сергія Тарасюка провели в останню путь у його рідному Кузнецовську // Волинь [Рівне]. – 2015. – 27 листоп. – С. 4
Загинув мобілізований військовий із Кузнецовська // РадіоТрек
У Кузнецовську оголошено траур: На Рівненщині люди під дощем на колінах прощалися із загиблим воїном АТО (+ФОТО) // Антикор
На Рівненщині навколішки прощались із героєм АТО (+ФОТО) // ЧаРівне
Рівненщина у жалобі, загинув боєць АТО // OGO.UA
Тарасюк Сергій Костянтинович // Книга пам’яті загиблих
Тарасюк Сергій Костянтинович // Вікіпедія : вільна енциклопедія
Кузнецовськ плаче у скорботі // YouTube
Герої не вмирають! На Рівненщині люди під дощем на колінах прощались із загиблим воїном АТО [Відео+Фото] // Обозреватель.ua
У Кузнецовську прощались із загиблим бійцем [Відео] // РадіоТрек
Герої не вмирають // Володимирецька районна державна адміністрація
Увічнена пам’ять про Героя // Varash.info : газета
У школі № 5 м. Вараш вшанували пам’ять героя АТО Сергія Тарасюка (відео) // Varash.info : сайт
Почесні громадяни // Вараська міська рада
Турик Максим Васильович
(4.11.1981 - 07.07.2016)
Турик Максим Васильович народився 4 листопада 1981 року. На військову службу призваний під час часткової мобілізації Володимирецьким об’єднаним районним військовим комісаріатом 14 березня 2015 року. Військовослужбовець ЗСУ брав участь в антитерористичній операції та захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Проходив службу в зоні АТО на території Донецької та Луганської областей. У березні 2016 року, після року служби по мобілізації, підписав короткостроковий шестимісячний контракт.
2 липня 2016року Максим Турик був госпіталізований у Харківський військовий госпіталь, де помер 7 липня.
Поховали військовослужбовця на Старорафалівському кладовищі. У нього залишилися матір та сестра.
06 грудня 2018 біля загальноосвітньої школи №2 відбулися заходи по відкриттю меморіальної дошки на честь військовослужбовця, учасника АТО Турика Максима Васильовича.
У відкритті меморіальної дошки взяли участь начальник управління освіти О.Корінь, настоятель Свято-Софіївської церкви Й.Шарко, військовий комісар Вараського міського вйськового комісаріату Я.Кузло, військовослужбовці воєнної частини - 3045 Національної гвардії України, трудовий колектив та учні школи, в якій навчався Максим, громадськість міста. Виступаючи перед присутніми, начальник управління освіти О.Корінь, в першу чергу подякувала та низько вклонилася матері Максима за те, що виховала гідного сина, який, захищаючи Батьківщину, віддав за неї найдорожче - своє життя.
Настоятель Свято-Софіївської церкви Й.Шарко освятив меморіальну дошку, а всі присутні помолилися за упокій душі загиблого героя. Пам’ять про загиблого воїна, який віддав своє життя за цілісність України, вшанували хвилиною мовчання.
Список публікацій
Місто попрощалося з Максимом Туриком // Енергія [Кузнецовськ].- 2016. – № 28 /14 лип./. – С. 3
Прощалися з героєм // Вісті Рівненщини : Газета обласної Ради. – Рівне, 2016. – № 28/15 лип./. – С. 2
Анотація: У Кузнецовську (Вараш) прощалися з 34-річним учасником АТО – Туриком Максимом Васильовичем
Слава Україні! Героям слава! // Вараш [Кузнецовськ].- 2016.- №1 /22 лип./. – С. 1
Помер наш земляк, воїн АТО Турик Максим Васильович // Вараш-інфо : новини улюбленого міста
Помер наш земляк, воїн АТО Турик Максим Васильович // Вараська міська рада
Сьогодні у Вараші попрощались із 35-річним воїном АТО // – ERVE.UA
Поховання полеглого військовослужбовця Турика Максима Васильовича відбудеться 10 липня // Вараш-інфо : новини улюбленого міста
У зоні АТО загинув колишній учень школи // Офіційний сайт Кузнецовської ЗОШ №4
Місто попрощалося з Героєм [фото+відео] // Полісся-net
В Донецкой области расследуют гибель солдата, убитого, со слов очевидцев, его командиром // Факти.
Командиру підрозділу, який вбив військового Максима Турика, загрожує до 10 років за ґратами // Волинь.UA
У Бахмуті судять офіцера, якого обвинувачують у смерті солдата з Рівненщини // РадіоТрек
Матвієнко Зоя Андріївна (05.01.1948 - 22.02.2015)
.jpg)
Життя її – це розум і чуття,
Це грона найсвітлішої любові.
Усе її натруджене життя
Просяяло у ділі й мудрім слові.
Тетяна Тарасюк
Зоя Андріївна Матвієнко народилася 05. 01.1948 року на Київщині. На своєму шляху зустріла добру, чуйну людину, закохалася і незабаром вони побралися. Через рік в них народилася донечка з обмеженими фізичними можливостями. З того часу Зоя Андріївна задумалась, як допомогти сім’ям, в яких народились діти з особливими потребами.
У вересні 1990 р. громадська активістка міста З. А. Матвієнко згуртувала навколо себе батьків, які виховували дітей, що мали певні захворювання.
На перших загальних зборах була поставлена мета об’єднання зусиль, спрямованих на будівництво в місті комплексу соціальної реабілітації інвалідів з дитинства. Саме завдяки самовідданій праці З. А. Матвієнко був побудований реабілітаційний центр, який об’єднав у своїх стінах як дітей так і молодь з особливими потребами.
Більше 25 років Зоя Андріївна очолювала громадську організацію «Асоціація захисту прав інвалідів з дитинства «Надія». Завжди дбала про права та добробут сімей, що виховують дітей-інвалідів. Її настирність та наполегливість, мужність та відповідальність, принциповість у відстоюванні прав дітей з інвалідністю дали свої результати – місто має сучасний заклад європейського стандарту. Людина, завдяки величезним зусиллям, активній діяльності, самовідданості та жертовності якої і з'явився у Вараші саме такий центр реабілітації.
Пам’ять про Зою Матвієнко залишилася не тільки в серцях тих, хто її знав, але і у ділах, адже все своє свідоме життя ця жінка присвятила боротьбі за права дітей-інвалідів нашого міста.
Боротьба за можливість дітей та молодих людей з інвалідністю отримувати соціальну і фізичну реабілітацію у нашому місті підкосила здоров'я цієї сильної жінки. Але сьогодні багато людей з глибокою вдячністю і шаною згадують про основного організатора, натхненника та рушійну силу процесу створення реабілітаційного центру — Зою Матвієнко, ім'я якої з 1 січня 2016 року гордо носить ця установа.
Магдич Віталій Юрійович (26.04.1973-13.05.2014)
На 42 році життя перестало битися серце доброї, світлої, життєрадісної та енергійної людини. 13 травня 2014 року передчасно пішов з життя заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Магдич Віталій Юрійович.
Віталій Юрійович народився 26 квітня 1973 року в селі Людвище Шумського району Тернопільської області в сім’ї колгоспників.
В 1988 році закінчив Людвищенську неповну середню школу і в цьому ж році вступив до Чортківського педагогічного училища.
В 1989 році переведений до Дубенського педучилища, яке закінчив з відзнакою в 1992 році.
Твої жителі, місто Вараш (В. Магдич)
Арістова Світлана Гнатівна (19.01.1950)
Арістова Світлана Гнатівна
Дата народження: 19 січня 1950 року
Місце народження: м. Магадан (Російська Федерація)
Сім'я: Батько - Видай Гнат Олексійович, мати - Видай Тамара Павлівна, чоловік - Арістов Борис Миколайович, донька Ірина.
Освіта: 1996 р. - Харківська національна юридична академії ім. Ярослава Мудрого (факультет правознавства, юрист)
1984 р. - голова виконкому Кузнецовської селищної ради.
1984 р. - заступник голови виконкому Кузнецовської міськради.
1988-1990 рр. - голова та заступник голови Кузнецовської міськради.
1992 р. - в.о. голови міськради Кузнецовська.
1994-2003 рр. - міський голова Кузнецовська.
Із 2003 року - начальник судової адміністрації в Рівненській області.
Відзнаки: Відмінник освіти України. Нагороджена орденами: княгині Ольги, За заслуги» ІІІ ступеня, медаллю Жукова, Подякою Президента України, орденом «Святого Рівноапостольного Великого князя Володимира».
Із 2000 року - член партії «Солідарність жінок України».
Життєве кредо: «З людьми і для людей».
Народилася в Хабаровському краї, виросла та навчалася на Івано-Франківщині.
Першим місцем її роботи була школа у м.Бурштині.
Майже 16 років керувала та розбудовувала місто атомників Кузнецовськ.
Декілька років очолювала судову гілку влади на Рівненщині.
У цій жінці поєднуються воля, сильний характер та намагання зрозуміти й допомогти кожному, хто до неї звертається.
Свою роботу в Кузнецовську Світлана Арістова називає основою життя. Адже місто очолила, маючи всього 34 роки.
Найскладнішим у той період для неї було налагодити роботу таким чином, щоб люди відчули, що у місті є достойний керівник, справжній господар. А ще непросто було завоювати авторитет.
За матеріалами сайту: "34400.net "
Ковалець Сергій Васильович
Ковалець Сергій Васильович
Вараська міська дитяча громадська організація „Ольбери” була створена у квітні 1995 року членами клубу „Пошук”. Пошуковці вивчали історію рідного краю, часто ходили в походи, які з кожним роком ускладнювалися (від базового табору йшли групи з радіостанціями на десятки кілометрів), брали участь в різних туристичних змаганнях (туристична естафета, скелелазіння, спортивне орієнтування), були учасниками водних
походів по річках Стир, Горинь, Стохід, Припять (пройшли близько 400 кілометрів на плотах від с. Берестечко до Пінська (Білорусія). За пошукову роботу клуб «Пошук» нагороджувався поїздками в Болгарію. Тому хлопців з перших днів діяльності організації „Ольбери” вже була досить грунтовна туристична підготовка.
При створенні організації школярі вивчали матеріали про дитячі об’єднання карцерів, скаутів, комунарів, пластунів, розвідників і піонерів. Адже хотіли створити самостійну і незалежну від інших організацію. Свою назву взяли від степових племен ольберів, які входили до складу війська князя Ігоря („Слово про Ігорів похід”). Ольбери були хорошими слідопитами, сміливими і відважними воїнами.
12 квітня 1995 року' організація „Ольбери" отримала статус юридичної особи і була зареєстрована як перша у місті дитяча громадська організація. З моменту створення її незмінним керівником є Сергій Васильович Ковалець - працівник РАЕС, який пройшов з хлопцями сотні кілометрів, допоміг їм стати ще більш самостійними і готовими до дорослого життя.
За 15 років існування „Ольбери" взяли участь у понад 150 походах і експедиціях по Україні та області, неодноразово їздили за кордон, брали участь у міжнародних молодіжних фестивалях „Атомна доля” (Україна), ,Друкшай”(Білорусія), у Всеукраїнських і міських фестивалях КВК, брейнрингах, у міжнародних скаутських таборах та Джамборі, отримали близько сотні грамот та дипломів. Організація „Ольбери” входить у Міжнародну асоціацію дитячих організацій, в Рівненську асоціацію воєнно-патріотичних клубів і об’єднань (РОАПОК), є членом дитячого альпійського руху України (ДАРУ) та членом Всеукраїнської асоціації дитячих організацій. .
Ольбери” підтримують зв’язки з понад ЗО дитячими і молодіжними організаціями та дитячими клубами України, і Білорусі. А статус самостійної і незалежної організації дозволяє отримувати запрошення на табори скаутів, пластунів, розвідників, ДАРУ тощо.
Як у будь-якій органзації, в „Ольберів” є свій Статут, прапор, герб, форма, нагороди, правила, традиції. Керує нею Рада організації, яку очолює президент, і сюди ж входять начальники секторів і ради командирів. Основний принцип організації - самоуправління (всі складні питання вирішуються на загальному зібранні). Вимоги до кожного члена - активна життєва позиція: „Якщо не я - то хто ж?” і здоровий спосіб життя (не пити, не курити, займатися спортом).
Прийшовши в організацію, новачки потрапляють в один із загонів. Стаж новачка до 3-х місяців. Після закінчення цього терміну хлопців за рекомендацією командирів приймають у кандидати.
В організації існують такі сектори: навчальний, зв’язку, культмасовий, спортивний, є свій музей і архів. Протягом року „Ольбери” беруть участь у більш ніж у 10 походах та експедиціях, таборах та зльотах. „Ольберів” знають далеко за межами нашого міста. Програми „Діти вулиці”, „Прапор України на найвищій вершині Європи", „День Незалежності”, „Рідний край”, подані на обласний конкурс дитячих організацій, визнані найкращими.
Серце, віддане дітям
Про таких людей, як С. В. Ковалець, кажуть - ентузіаст. Сергій за фахом інженер реакторного цеху РАЕС. А в душі педагог. Він закоханий у свою професію, однак серце його віддане дітям. І ось уже більше 20 років кожну вільну хвилину свого часу, невичерпну енергію, знання, щедрість душі він віддає своїм юним друзям. Сьогодні уже чимало з його перших вихованців стали добрими помічниками по вихованню молодої зміни міста енергетиків - Юрій Гутник, Діма Петришин, Тарас Коваль...
А починалось все так ...
Сергій приїхав на РАЕС молодим спеціалістом у 1982 році. Сповнений енергії, нереалізованих планів й ініціатив. Доручили Сергію вести шефську роботу в середній школі №1. На той час це було досить важливо. Адже без врахування шефської роботи не розглядались навіть показники цеху в соцзмаганні. І Сергій з притаманним йому ентузіазмом взявся за діло. Провели декілька походів по рідному краю, організовували, як в місті, так і в школі, чимало різноманітних гуртків, підключили до створення дитячих клубів і інших ентузіастів. Одним словом, роботу налагодили.
В 1988 році при допомозі РАЕС організували похід по партизанських місцях Волинської і Рівненської областей. Побували в урочищі Кухов Грут, партизанському лісі. Так з’явився шкільний краєзнавчий гурток. А першого жовтня 1989 року вирішили створити клуб “Пошук”. Його рада стала організовувати зустрічі з ветеранами Великої Вітчизнянної війни, вечори відпочинку. Його учасники хотіли займатись не тільки пошуком, а й брати участь у туристичних змаганнях, грати в КВК, брейн-рингах і т.д. Невдовзі клуб став організацією, де кожен міг знайти собі заняття по душі.
Даша Кірішко
«Моя рука мене загартувала».
Історія фітнес-інструктора з протезом руки
Тендітну струнку Дашу у Вараші знають, напевно, всі. Активна і непосидюча, щиросердечна і проста – дівчина з перших хвилин знайомства вже здається давнім другом, з яким можеш спілкуватись про все і ні про що. Даша народилася з вадою: дисплазія лівого передпліччя. Однак це не завадило їй стати фітнес-інструктором, до якого на заняття чи не в чергу стають.
Гощук Федір Васильович
(19 липня 1955 — 29 червня 2016)
композитор, художній керівник та диригент, заслужений працівник культури України, член РОАК Всеукраїнської музичної спілки, лауреат обласної мистецької премії ім. Германа Жуковського.
Гощук Федір Васильович (19 липня 1955 — 29 червня 2016) народився в селі Ділове Рахівського району Закарпатської області. З відзнакою 1978 року закінчив Ужгородське музичне училище (клас викладача П.Марка), а у 1986 року — Рівненський державний інститут культури (клас заслуженого артиста України, доцента Б.Дерев'янка).
З 1986 року був художнім керівником та диригентом Березнівського народного хору «Богуш». Автор сотень оригінальних пісень та обробок українських народних пісень.
"Я над Поліссям птахом пролечу..."
65 -річчю маестро присвячується
Федір Гощук. Піснями я живу і мрію
Килюшик Василь Олегович
(14.01.1998 - 20.02.2021)
20 лютого 2021 року на Сході загинув 23-річний Василь Олегович Килюшик.
Хлопець навчався у загальноосвітній школі №5. З березня 2016 року проходив навчання у навчальному центрі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (с. Старичі Львівська область). Після навчання в навчальному центрі був направлений в в/ч 1376 – окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського
(м. Конотоп Сумська обл.). В липні 2017 року Василь Килюшик проходив службу за контрактом в в/ч А4590 – 16-й окремий мотопіхотний батальйон (м.Глухів Сумська обл.).
Василь Килюшик вже 5-ий рік воював у 58-ій окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського. Старший солдат був командиром бойової машини другого мотопіхотного взводу другої мотопіхотної роти.
Список публікацій
Загинув військовий ОСС з Вараша//0362.ua Сайт м. Рівне
У зоні ООС загинув військовий із Вараша// район. in.ua
20 лютого на Сході загинув контрактник Василь Килюшик із Вароша // Володимирець City
В зоні ООС трагічно загинув молодий військовий з Рівненщини//Rivne Media
Вараш у жалобі. В зоні ООС загинув 23-річний Василь Килюшик// (Відео) youtube
Тіло загиблого в ООС бійця Василя Килюшика доставлять у Вараш 26 травня // Рівненські новини
У місті на Рівненщині зустріли тіло воїна, який загинув в ООС // Суспільне/Новини
Зі сльозами на очах і на колінах на Рівненщині зустріли тіло військового, який згорів у бліндажі на Донбасі // Rivne Media
Рафалівка провела в останню путь героя-воїна! // Рафалівська териториальна громада
«Нарешті нам віддали наших дітей»: у Вараші прощалися із загиблим бійцем // ВСЕ
Вараська громада проводжатиме в останню путь старшого солдата Василя Килюшика //Вараська міська громада
Відкриття меморіальної дошки
загиблому в зоні ООС випускнику ліцею
Василю КИЛЮШИКУ
13 жовтня 2021 року відбувся мітинг, присвячений відкриттю меморіальної дошки Василю Олеговичу КИЛЮШИКУ, випускнику ліцею, військовослужбовцю, який загинув в зоні ООС, захищаючи територіальну цілісність України.
"Ми тут зібралися не лише для того, щоб вшанувати пам'ять мого загиблого сина, а й усіх захисниць і захисників України. Кажуть, що герої не вмирають. Я маю надію, що наступні покоління також будуть пам'ятати і шанувати усіх героїв, які віддали свої життя на цій війні", – сказала мати загиблого воїна Наталія Килюшик.
"Василь і Сергій, два наших випускника, віддали своє життя за те, щоб ми ходили під мирним небом, щоб ми мали нагоду відпочити, повеселитися. Василь був активістом у школі, був ведучим на різноманітних заходах. Пам'ятаю його як веселого хлопця. Шануймо пам'ять усіх, хто загинув у війні", – промовив директор ліцею Руслан Пашко.
До родини зі словами подяки за сина, справжнього воїна, звернулися начальник управління освіти Олена КОРЕНЬ, волонтер, учасник АТО Валерій КОНОПКО. Наголосили, що героїзм Василя вчитиме майбутні покоління молоді таким звичним, але часом надскладним людським якостям як гідність, повага, любов і вірність.
Пам’ять героя вшанували хвилиною мовчання та поклали квіти до меморіальної дошки, встановленої на будівлі навчального закладу.
