У різних народів своя спадщина і звичаї, сформовані протягом століть або навіть тисячоліть. Звичаї — це обличчя народу, подивившись в яке ми відразу можемо дізнатися, що це за народ. Звичаї — це ті неписані правила, яким люди слідують повсякденно у своїх найменших домашніх турботах і найбільш важливій суспільній діяльності. Споконвіку було трепетним ставлення до традицій. Навіть після прийняття християнства українці зберегли багато своїх народних стародавніх звичаїв, тільки об’єднавши їх з релігійними. І сьогодні, через тисячі років, вже непросто виявити грань, де в українських звичаях закінчується стародавня культура, а-де починається християнська.

Народознавче міське свято "Музейні гостини

: від Вараша до Кузнецовська

    День святого Миколая

 

     

   Відомо, що в цьому святі прихована історія життя людини, яка жила у другій половині третього сторіччя. Він прославився своєю добротою, чуйністю і допомогою нужденним. Миколай, за переказами, був народжений в місті Патари, в Лікії. Його батьки були правовірними людьми. Хлопчик з ранніх років виділявся серед інших особливою любов'ю і чуйністю, співчуттям до оточуючих, завжди допомагав бідним, роздавав убогим монети, залишаючи у своїх руках тільки необхідне. За добродушність і милосердя Миколая отримав велику подяку і шану від людей і був піднесений до рангу святих.

 

    Дев'ятнадцятого грудня - день святого Миколая. Це найбажаніший день у році для дітлахів. Напередодні свята діти пишуть до нього листи зі своїми побажаннями і вкидають їх у поштову скриньку або кладуть за вікно і моляться до нього, просячи передусім здоров’я собі та батькам. У день перед святом згадують всі свої добрі і злі вчинки, зважують: чого більше. Чи буде подарунок, а чи, можливо, різка? Бо чемні діточки обов'язково знайдуть під подушкою подарунок, а неслухняні – прутик. Ця різочка є своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою і виправитися.

А в ніч на 19 грудня до кожної дитинки приходить Святий Миколай і кладе під подушку подарунки.

В сучасні часи з’явилась добра традиція – саме у день святого Миколая опікуватись сиротами та знедоленими дітьми, даруючи їм подарунки.

 

• Існує також загадкове повір'я: якщо в переддень чарівного свята загадати заповітне бажання, то Святий Миколай його обов'язково виконає. Діти, які вже вміють писати, в листах просять покровителя виконати свої мрії. Саме доброта і віра в чудеса здатна зберігати все найдорожче в людських серцях.
• Вважається, що свято Миколая — останній день у році, коли можна розрахуватися з боргами. Сам він — Божий угодник — мав багатства, але регулярно ділився з нужденними.
 

       Традиції святкування Різдва

    Обов'язково з пори жнив дбайливо зберігали обжинкового Рай-Дідуха (Дідуха), в який встромляли стебла різних злакових культур (жита, пшениці, вівса тощо) та відбирали м'яке пахуче сіно. До свят по господарству завершували практично всю важливу роботу від впорядкування в хаті, дворі та господарських будівлях до ремонту робочого реманенту .
За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й квітами розмальовували комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов'язково намагалися справити обновку (новий одяг) для всіх членів родини та купити нового посуду (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву.
Напередодні Різдва — 6 січня (цей день звали Вілія) ще вдосвіта господар і господиня ритуально готували Божу їжу — кутю та узвар.  Для куті бралася завчасно потовчена і вимочена пшениця, а також “непочата" — набрана до сходу сонця вода, яку, вважали, освятив уночі сам бог сонця.

   Для остаточного приготування куті до звареної пшениці  додавали мед, волоські горіхи, мак та родзинки (пшениця вважалася символом вічного життя, а мед — вічного щастя святих на Небі). Вар чи узвар готували із сухофруктів (яблук, груш, слив, вишень). Потім брали  Дідуха й сіно та несли до оселі, де господиня зустрічала їх з книшем та запаленою свічкою. Згодом усі разом встановлювали Дідуха на покуті, встеляли сіном стіл та долівку, і дітки ритуально каталися на підлозі, щоб не переводилася живність.Згідно з традиційним українським світоглядом  Дідух був умістилищем дідухів-пращурів, духу житла, добрих духів-Лада. Доти, аж поки  Дідух стоїть на покуті, суворо заборонялося виконувати будь-яку роботу, окрім догляду за худобою.

Поверх сіна на столі стелили першу скатерку для добрих душ та, розклавши по краях чар-зілля або часник, застеляли другу скатертину — для людей. Посеред столу господар ставив для духів книша, а господиня — паляницю, в яку вставляли й свічку. 

 

                                                                   Водохреща, або Богоявлення Господнє

    Напередодні Богоявлення (18 січня) відбувалася пісна вечеря, подібно як шостого січня. Перед вечерею господар кропив свяченою водою подвір'я та всі приміщення (ззовні та з зсередини). Не кроплять тільки свиней і курей. 
Вода, посвячена в цей день, вважається більш помічною, ніж 19 січня. Господиня або одна з дівчат малювала рідким тістом хрестики на всіх дверях і воротах. Перед вечерею господар знову запалював свічку і віншував родину: "Віншую вас з щастям, здоров' ям, з цим Святим Вечором, щоб ми ці свята провели в щасті і здоров'ї та других дочекалися, щоб ми прожили до ста літ, поки Господь Бог назначить вік!". Кутю ставили в той же вінок із сіна, що й шостого січня. В цей вечір діти приходили щедрувати. Учасники вертепу ходили з зіркою, яка світилась  і крутилась. 
На наступний день до схід сонця йшли до церкви на Службу Божу. Після її закінчення усі йшли з процесією до ріки, де заздалегідь була прорубана ополонка, а біля неї стояв хрест . Після посвячення води люди набирали її і розходились по домівках. Снідали всі разом, починаючи із щойно посвяченої води. Воду п'ють по старшинству (від найстаршого до наймолодшого). 
Після Йордану священик ходив зі свяченою водою і кропив нею хати. Дітям він роздавав образки релігійного змісту. 
Після двадцятого січня виносили і обмолочували "дідуха". Зерно давали курям, щоб були здорові, а солому "дідуха" та сіно - худобі, щоб також була здорова. 

            Масляна : історія виникнення свята, традиції, звичаї     

    Масляна – довгоочікуване і веселе свято, яке триває 7 днів. У ці радісні дні прийнято ходити в гості, радіти новій весні, влаштовувати різні гуляння.  Це свято є одним з найстаріших свят слов'янських народів. Справжня забава, яка зберегла свої традиції в наші дні. . Сьогодні Масляна є одним з церковних свят і називається ще Мясопустним тижнем. Перед майбутнім постом в масляний тиждень панував достаток найрізноманітніших смаколиків, головними з яких традиційно були млинці. 

Один з давньоруських звичаїв полягав у тому, що перший спечений млинець був за упокій усіх померлих родичів. Його традиційно віддавали убогим або залишали на підвіконні. Одне із найсвітліших, найрадісніших свят, коли люди проводжають Зиму. 

 

                                                                   Великий Пасхальний піст

  Великий піст — головний тривалий піст в багатьох християнських конфесіях, мета якого полягає у приготуванні до святкування Великодня. Встановлений на знак наслідування Ісусу Христу, який постився у пустелі сорок днів. Тривалість Великого посту так чи інакше пов'язані з числом 40.

 

Українські народні звичаї й традиції у Великий піст. 

Перша неділя Великого посту називається «неділя збірна». У цей час уже зазвичай тане сніг, тому кажуть: «Неділя збір — тече вода з гір». У цю неділю дівчата варили колись кашу з маком і на короткий час закопували її в землю — «щоб недоля пропала».

Четвертий тиждень Великого посту — середохресний, бо в середу на цьому тижні відмічають свято хреста. У цей день господині печуть «хрести» з маком і змащують їх медом. Частину «хрестів» зберігають на час сівби. На цьому ж тижні сіють мак, а також розсаду капусти й помідорів, бо існує повір'я, що її обов'язково треба сіяти в піст — «щоб морозу не боялась».

П'ятий тиждень посту називається Похвальний, у суботу цього тижня — свято Похвали Пресвятої Богородиці. У цей день не можна працювати, а можна тільки розсаду сіяти.

 

  

                         Вербна неділя: історія, традиції 

Вербна неділя - це  входження Ісуса Христа в Єрусалим напередодні його страждань і розп'яття.

Святкують торжество в кожну шосту неділю Великого посту. І після Вербної неділі вже й починається  Страсний тиждень, який  передує Великодню.

Вербна неділя: історія свята

Передує Вербній неділі Лазарова субота. І ці два свята дуже тісно пов'язані. За день до того, як Ісус прибув до Єрусалиму він відвідав Віфанію. Його туди покликали, щоб зцілити від хвороби Лазаря. Але Спаситель не встиг прийти, і Лазар помер. "Господи, якби ти був тут, не вмер би брат мій!", - сказала його сестра. Але Ісус воскресив його.

Коли Спаситель на наступний день прийшов в Єрусалим, його зустрічали як справжнього героя і переможця. Але все одно його вбили. До речі, таку ж долю готували і для Лазаря. Але той встиг сховатися і був першим єпископом Кіпру.

А саму Вербну неділю, як свято, вважають одним з найстаріших. Про нього можна знайти згадки ще в 3 столітті. Але тоді торжество мало іншу назву – Тиждень квіток або Квітконосний. Але з часом, коли воно почало перетинатися вже з народними традиціями, то назву отримало на честь того, що приблизно в цей час починали розпускатися пухнасті сережки. Так ми і отримали Вербну неділю.

Вербна неділя: традиції

Майже будь-який з церковних свят, тим більше, наскільки старовинних рано, чи пізно починає перетинатися з народними обрядами і повір'ями.

Церковні традиції

В цей день проводиться богослужіння. Але в Вербну неділю воно особливе - люди повинні були взяти з собою гілочки верби. Це робиться в честь того, що Ісус увійшов у Єрусалим. І кожен, хто прийшов до церкви в цей день, повинен простояти до кінця богослужіння із запаленою свічкою.

А, мабуть, найголовніша традиція цього свята також пов'язана саме з вербними гілочками. Люди обов'язково намагалися їх освятити в церкві. Зазвичай священики роблять це вже в кінці самого богослужіння, після того, як буде прочитано Євангеліє. Саме ці гілочки і символізують перемогу життя над смертю, тому бажаючих освятити їх зазвичай дуже багато.

                                                                   Українські великодні традиції

 

Підготовка до свята

До Великодня віруючі готуються сім тижнів Великого Посту - одного з найсуворіших постів - саме стільки провів в пустелі Ісус Христос до свого розп'яття. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна "прислуховуватися" до Страстей Господніх, останніх днів Ісуса Христа в людській подобі. Цi сім тижнів називаються седмицями. Останній тиждень перед Пасхою називаєтся Страстна Седмиця.

 

Особливе значення має Страстний Четвер - день, коли Ісус разом зі своїми учнями на Таємній Вечері розділив святкову трапезу. Цей день ще називають Чистий Четверг, і всі православні по можливості намагаються причаститися. Ввечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Страстей Христових. В Страстну П'ятницю з церкви виносять плащаницю - кусок тканини, в яку було загорнуто тіло Христа, де він зображений в гробу. В цей скорботний день приписується нічого не їсти. Плащаницю несуть навколо церкви, що символізує сходження Христа.. В давніші часи християни після суботньої літургії не йшли з церкви, а залишались там до ночі, харчуючись хлібом і вином. В пам'ять про це в Страстну Суботу святять їжу. Під час служби священники міняють буденний одяг на святковий. В ніч Воскресіння Христа, проводиться святкове богослужіння (великодня Служба Божа), святяться паски і яйця. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати "скромне", тобто їсти непісні страви. Багатий пасхальний стіл є символом небесної радості і символом вечері Господньої.

 

       Великодні звичаї

 

Великдень багатий різноманітними народними звичаями. На Великодні свята, як і на Різдвяні, повинна зібратися вся родина, адже це — "Великий День".Великодній сніданок розпочинається молитвою. Після молитви батько родини бере свячене яйце і ділить його на стільки частин, скільки присутніх за столом (залишаючи окремо на тарілці і для померлих з родини), зі словами благословення роздає яєчко і промовляє:— Щоб на ті свята нас Всевишній поблагословив щастям і добрим здоров'ям на довгії літа. Щоб Матір Божа всіх нас взяла під свій покров. Щоб ми змагалися зростати духовно і виховували у такому ж дусі своїх дітей. Дай, Боже, ці свята щасливо відсвяткувати і других дочекати. "Христос воскрес!" — "Воістину воскрес!" — відповідають усі присутні за святковим столом.Звичай на Великдень розпочинати святкування яйцем побутує в Україні з давніх-давен, адже яйце символізувало зародок нового життя. У християнстві яєчко є символом Христового Воскресіння, бо як із мертвої шкаралупи яйця народжується нове життя, так і Христос вийшов із гробу до Нового Життя. Після свяченого яйця всі їдять паску й усе, що приготували на свято.

Великодні гостини 

                                                                         

     У Парку культури та відпочинку Вараша відбулося традиційне свято народного мистецтва та дитячої творчості «Великодні гостини». 

  Також у парку розмістилися: виставка дитячих виробів декоративно-прикладного мистецтва, концертна сцена, святкова фото-зона, зони дитячих та спортивних розваг, майстер-класів, змагань та конкурсів. Талановиті діти міста, брали участь в змаганнях з шашок, розмальовували писанки та великодні пряники, співали та танцювали.

У цьогорічному святі взяли участь вихованці  шкіл міста, БДЮТу та МЦСССДМ, Вараського міського центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю імені З.А.Матвієнко та Центру дозвілля відділу культури та туризму виконавчого комітету Вараської міської ради.

 

                                                                       День матері

 

Мама! Найдорожче слово в світі. День матері в Україні відзначають у другу неділю травня. Це свято - привід сказати мамі про те, що вона - найрідніша та найдорожча людина.

День матері : історія свята

 Історія свята сягає корінням у початок 20 століття. Ще в 1908 році молода американка Анна Джервіс, яка була родом з Філадельфії виступила з ініціативою вшанування матерів. Цей день вона запропонувала у пам'ять про свою матір, яка передчасно пішла з життя. Ганна Джервіс довго писала листи в різні державні установи, зверталася до відомих осіб з ідеєю один день у році присвятити вшануванню всіх матерів. Зусилля дівчини не були марними, і вже у 1910 році штат Вірджинія (США) першим визнав День Матері як важливий та офіційне свято. Потім, крок за кроком, все більше штатів почали впроваджувати у себе це свято. Згодом ця гарна традиція перейшла і в практику інших країн. Після Першої світової війни День матері почали відзначати у Швеції, Норвегії Чехословацькій республіці та інших країнах.

День матері в Україні.

 В Україні мама з глибини століть вважається берегинею домашнього вогнища та людиною, яка є рідною для всіх нас. Хоча в Україні свято День матері офіційно святкують лише кілька десятків років. Офіційно в Україні святкують День матері з 1999 року, з того часу, як президент Кучма підписав відповідний указ. Наприклад, українська діаспора в Канаді ще в початку 20-го століття (у 1928 році) почала вітати матерів. Така ініціатива докотилася і до України.

День матері: традиції

 День матері – це свято на честь матері, материнства, зв'язку матері з дитиною і вплив матерів на суспільство. Мама – головна людина в житті кожного. Той, хто дав життя і віддав вам і вашим сестрам або братам всі свої сили, передав знання і досвід. Не забудьте відвідати маму. Поки живі наші батьки, ми залишаємося дітьми. У цей день українці йдуть в гості до матері, вітають їх і нагадують, якими важливими вони є в їхньому житті. Мама завжди самовіддано любить своїх дітей, незважаючи ні на що, і завжди рада нашим перемогам і щиро співчуває невдачам. Якщо в День матері ви не можете прийти до мами, то обов'язково треба подзвонити їй і сказати теплі слова і нагадати про те, як сильно ви її любите. Адже мама – найдорожча людина в нашому житті.

11 травня, в гостинній залі Центру дозвілля, вшанували матерів асоціації захисту прав інвалідів з дитинства «Надія» святковим концертом та солодощами. Звучали щирі слова подяки за їхнє терпіння, дивовижну мужність, з якими вони, долаючи всі негаразди, впевнено ідуть по життю, радіючи кожній його миті.

 

                                                                         Трійця

 

       Одним із великих свят для християн  є Зішестя Святого Духа на апостолів («Пятидесятниця’’,) або Трійця.

Трійця, Зелена неділя – так називають у нас це свято. Напередодні, в суботу, кожна господиня прикрашала оселю гілками клена, липи, підлогу вистеляли свіже накошеною травою, на вікнах ставили букети з волошок, чебрецю, м’яти. За уявленнями наших пращурів зелена сила лісу, дух дерева допомагали людині зміцнити здоров’я, вберегти господу від лиха, сприяли врожаю.

Троїцьке зілля не викидали, а сушили й мили волосся у його відварах – щоб не боліла голова , парили ноги, клали під голову покійнику – «щоб йому і на тім світі пахло» . Засохлі гілочки «фрунзари» клали на городину, щоб рясно родила, в селах  підкладали в гніздо до квочки – допомагати виводитися курчатам.

 

В багатьох селах зберігся звичай «водити тополю». Молоду дівчину вбирали у зелень, прикрашали квітами та стрічками і з піснями водили по селі з побажаннями здоров’я та злагоди. В центрі села встановлювали  високе дерево, обвите стрічками, прикрашене квітами, біля якого гуляла молодь. В день Трійці дівчата ворожили на вінках: якщо вінок не засох - дівчині судилося довге життя. Зів’ялі вінки кидали у річку – якщо попливе – щастя, а потоне - біда.

На зелені свята, як і на проводи, провідували померлих родичів на кладовищах, влаштовували поминальні трапези.

 

На зелені свята, як і на проводи, провідували померлих родичів на кладовищах, влаштовували поминальні трапези.

На першому тижні після Трійці відзначалиРусали. У селян побутувало повір’я , що в цей час русалки (це дівчата або молоді жінки, які під час купання втопилися) виходили з води гуляти і заманювали  парубків і дівчат, щоб залоскотати їх до смерті. Особливо небезпечними  вважалися русалки у четвер – Русалчин Великдень. В цей день не купалися у водоймах, а виходячи з села, брали з собою полин і часник для захисту.

У селах жінки в русалчин тиждень розвішували по деревах біля річки полотно, що його нібито брали русалки  собі на сорочки. А на вікнах розкладали гарячий хліб, щоб його парою русалки були ситі. В  господині перед доїнням корів обтирали  дійницю мятою та полином, щоб відігнати нечисть, потім кропили молоком стежку, по якій гнали корів, а на останок – біля водопою клали глечики з молоком, щоб задобрити русалок, щоб вони не робили шкоди худобі.

 

На Русали поминали потопельників та малих нехрещених дітей, яких церква забороняла поминати в інші поминальні дні. Пекли коржі без олії та висмикували молодий часник – все це давали за упокій.

Троїцькі обряди мали додавати людині здоров’я й родючості полю,  вберегти дім від зла. Трійця знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу.

 

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now